Панас Мирний
(13.05.1849-28.01.1920)
Робота Євченко Аліни
Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на власний хліб.
Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 60-х років публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.
Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім'ям Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Незважаючи на те, що в 70 — 80-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв'язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкуються переважно за кордоном і на Наддніпрянській Україні були майже невідомі широким колам читачів.
Так, 1874 року в журналі «Правда» побачили світ нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а в 1877 році в Женеві з'являється повість «Лихі люди». Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з'являється в Женеві у 1880 році.
Тільки в середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», виданого М. Старицьким у 1883 — 1884 pp., публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», переспів «Дума про військо Ігореве».
Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок, співробітничає в журналі «Рідний край», що 1905 року почав видаватися в Полтаві, у ряді своїх творів («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні події.
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями царизму. Не дивно, що в 1915р. поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного.
В зв'язку з тим, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та, як бачимо, і для офіційних властей була таємницею. Та справа ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виключної скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а за працю на користь народові.
Вже незадовго до смерті в листі до знайомого І. Зубковського він просить не розкривати його псевдоніма: «Хотя многие мои знакомые знают, кто такой Панас Мирный, но я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии, серьезно считая себя недостойным тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного»
Після встановлення Радянської влади на Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду Української РСР в будинку, де жив письменник з 1903 року, утворено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві урочисто відкрито пам'ятник письменникові.
Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.
На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 60-х років публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.
Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім'ям Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Незважаючи на те, що в 70 — 80-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв'язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкуються переважно за кордоном і на Наддніпрянській Україні були майже невідомі широким колам читачів.
Так, 1874 року в журналі «Правда» побачили світ нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а в 1877 році в Женеві з'являється повість «Лихі люди». Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з'являється в Женеві у 1880 році.
Тільки в середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», виданого М. Старицьким у 1883 — 1884 pp., публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», переспів «Дума про військо Ігореве».
Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок, співробітничає в журналі «Рідний край», що 1905 року почав видаватися в Полтаві, у ряді своїх творів («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні події.
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями царизму. Не дивно, що в 1915р. поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного.
В зв'язку з тим, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та, як бачимо, і для офіційних властей була таємницею. Та справа ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виключної скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а за працю на користь народові.
Вже незадовго до смерті в листі до знайомого І. Зубковського він просить не розкривати його псевдоніма: «Хотя многие мои знакомые знают, кто такой Панас Мирный, но я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии, серьезно считая себя недостойным тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного»
Після встановлення Радянської влади на Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду Української РСР в будинку, де жив письменник з 1903 року, утворено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві урочисто відкрито пам'ятник письменникові.
Хіба ревуть воли,як ясла повні?
Хіба ревуть воли, як ясла повні? — роман, написаний братами Панасом Мирним та Іваном Біликом у 1875 році.
Тема: У творі
показано складне життя українського селянства напередодні та під час реформи
1861 р. Розкриття психології Чіпки Варениченка, «пропащої сили», його думок,
прагнень, переживань.
Історія написання : Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до
Гадяча. Почута від візники розповідь про «відомого на всю губернію розбишаку»
Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як
здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну споминів». Най більше ж дивувало
Панаса Мирного те, що люди не засуджували,] вчинків Гнидки, а навпаки,
співчували йому, називали нещасним чоловіком. У 1874 р. у журналі «Правда»
письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був
покладений в основу майбутнього роману.
Робота над романом
тривала чотири роки: з 1872 до 1875 (варіанти назв — «Чіпка», «Розбишака»
(«Легкий хліб»), «Пропаща сила»). Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав
братові Іванові, який тоді працював під псевдонімом Іван Білик, був відомим
фольклористом і літературним критиком. Той схвально оцінив сюжет роману, проте
зробив деякі суттєві зауваження. Усього редакцій роману було шість. Уже після
третьої редакції поради Івана Віника переросли у співпрацю з Панасом Мирним,
спрямовану на удосконалення твору.
Остаточний варіант
роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 р. у
Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.
При перевиданні твору в
Україні (1905) автори змушені були дати йому назву «Пропаща сила», але пізніше
він видається під первісним заголовком.
Прототипи. Прототип
головного героя — розбійник Василь Гнидка. Село Піски існувало насправді, проте
знаходилося воно у Галицькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.
Жанр.
Соціально-психологічний роман.
Композиція. Роман
складається з чотирьох частин, кожна з яких відповідно поділяється на розділи.
Ці 30 розділів становлять пік звану «зовнішню» композицію твору.
І частина — дитинство та юність Чіпки.
ІІ частина — сторічна історія села Піски.
ІІІ частина — подальша доля головного
героя.
ІV частина —
трагедія Чіпки Варениченка.
Персонажі: Чіпка
Варениченко, Максим Ґудзь, Мотря Жуківна, Грицько Чупруненко, Іван Вареник,
баба Оришка, Галя, Христя, Явдоха, Василь Порох, пани Польські, Лушня, Матня,
Пацюк, Чижик.
Ідея
роману
прихована в його алегоричній назві: воли — символічний образ уярмленого
селянства — не ревли б, якби було що її ти й пити. Автори намагалися показати
соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж
саме штовхало селян на непевну дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль і
призводило до трагедії.
Проблематика
твору:
народна мораль;
батьки і діти;
добро і зло;
земля в житті селянина;
кріпацька неволя;
«пропаща сила»;
роль жінки в родині;
любов і сімейне щастя.
Особливості
твору.
В оцінці морального падіння Чіпки автори виходили з позицій народної моралі,
керувалися критеріями, що добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне.
Криваві злочини заплямовують людину навіки. Весь розвиток сюжету підводить до однозначного
висновку: навіть благородні пориви перекреслюють злочином. Невміння знайти
справжні шляхи боротьби проти кривдників зробило Чіпку «пропащою силою».
Літературознавчий
словничок
Композиція — зумовлена
змістом побудова літературного твору, розміщення і співвідношення його
складових частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів. У поняття
«композиція твору» входять описи подій, зовнішнього вигляду (портрети) героїн,
діалоги, монологи, описи природи (пейзажі), обстановки, в якій діють персонажі
(інтер'єри), авторські відступи. Взаємодія різних компонентів твору, що у своїй
сукупності становлять єдине ціле, є його композицією.
Сюжет
роману
— складні конфлікти, взаємини між персонажами, події, у ході яких розкриваються
зміст твору, характери персонажів, авторське ставлення до них.
Сюжетна
лінія роману
— ряд подій та вчинків, через які розкрито формування характерів, історія
життя персонажів.
Роман — великий і
складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події,
глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Соціально-психологічним
романом
називається великий і складний за будовою епічний прозовий твір, у якому
суспільно значущі події і суспільні процеси передаються шляхом розкриття
психології героїв, їх думок, прагнень і переживань. Охоплені події долі однієї
чи кількох людей (найчастіше від їхнього народження й до смерті або протягом досить
тривалого часу) і висвітлено настрої, почуття, душевний стан і переживання
дійових осіб шляхом проникненні в найглибші кутки їхніх душ.
Чіпка Варениченко
(Дитинство і юність героя.Кохання)
1.
Чи можна за текстом твору визначити дату
народження Чіпки?
Я двадцятирічний парубок.По змісту твору мій вік було важко визначити,томущо в мене погляди на життя інші.Оточуючі люди кажуть,що я дорослий по своїм поглядам на життя,а по віку я ще маленький
2.
Як склалося дитинство хлопця? Як ставилися до
нього односельці?
Моє дитинство минуо в холоді,недоїданні,злиднях.Жив я з
матір'ю ,яка непосильно заробляла на проживання.Була ще баба Оришка,яка була єдиною відродою у моєму житті.Я ще у ранньому дитинстві почав найминувати.З дитинства,я вже почав зневажати людей,тому що пізнав,що таке "людська несправидливість".Я ніколи не міг простити зла,мав я добру пам'ять.Односельці мене не сильно поважали.Тому що я був не такий дитячий,як вони.Мене тільки розуміла моя бабуся Оришка.
3
.
Чому стосунки між Чіпкою та матір'ю були
недобрими?
Тому що моя мати-зневажена селянка,яка й хати власної немала.Єдине багатсво,що в неї було,то це працьовиті руки.Вона завжди була на роботі і мало часу приділяла для мене.З дитинства я зрозумів,що я нелюбим,відкинутий якось.Так мало радості й добра я зазнав,і так багато болю.Потім ще я гірше знелюбив мати,коли вона мене здала.Сказала,що я у всьому винний.
4.
Кого Чіпка любив найбільше? Чому?
Найбільш за усіх я любив свою бабусю Оришку.Тому що у її обіймах,я відчував себе не самотнім.
5.Розкажіть, як Мотря намагалася
привчати сина до роботи. Що з цього вийшло?
Мати із самого дитинства намагалась привчити мене до роботи.Вона завжди вірила,що чесність роду є найголовнішою цінністютрудового селянства.Мене вона привчила працювати,як і сама працювала.І саме цінність її роду не дозволила її мовчати,не дали покритистрашений злочин свого сина,змусили заявити на мене у волость.
